НОВОСТИ ФУТБОЛА | СТАТЬИ | ОБЗОРЫ | ВИДЕО | РЕЗУЛЬТАТЫ LIVE | КОНТАКТЫ | КОТИРОВКИ
    

###Олег Кононов: "Карпати" - це престиж Львова" ###

У сезоні-2009/10 чемпіонату України приємним відкриттям стали львівські «Карпати». Клуб посів високе п'яте місце й здобув путівку в єврокубки. Команда на фініші, перемігши «Динамо», позбавила киян золотих нагород, а, програвши «Кривбасу», «подарувала» криворізькому клубу право на екзистенцію у прем'єр-лізі. Троє гравців дебютувало у складі національної команди України. Слово, «Карпати» залишилися на вустах усієї країни. Сходження команди зі старовинного міста без перебільшення — -заслуга всього «зелено-білого» ансамблю, в якому на першій скрипці грає 45-річний білоруський фахівець - Олег Кононов.

Хочу, аби «Карпати» досягали успіхів

— Пане тренере, як виник варіант вашого працевлаштування у Львові?

— Переїзд до Львова став можливим завдяки моїм добрим взаєминам із Юрієм Дячуком-Ставицьким, відомим в Україні футбольним фахівцем, який чимало років пропрацював у львівському клубі. Отож, за рекомендацією Юрія Михайловича, я потрапив у «Карпати», яким саме потрібен був тренер. Приємно, що мої тренерські погляди збіглися з думкою керівництва клубу.

— Перед переїздом в Україну ви працювали в юнацькій академії молдовського «Шерифа»?

— Було таке, але ще допомагав головному тренеру Леоніду Кучуку в роботі з головною командою. До речі, «Шериф» — найуспішніший клуб Молдови, тож мені дуже хочеться, аби «Карпати» обрали такий же шлях розвитку клубного господарства і досягали вагомих успіхів.

— Травень 2008 року почав відлік нового витка вашої тренерської роботи. З якими намірами йшли в нову команду?

— Допомогти молодій команді, а футболістам — повірити у власні сили. Хоча й усвідомлював, що зробити це буде непросто. Більше того — складно. На щастя, колектив усе правильно усвідомив, і ми плідно працюємо.

— Сергій Ковалець прибув до ФК «Львів» з газетною вирізкою, де було надруковано клубний кодекс гравців... лондонського «Арсеналу». Ви чим підкорюєте душі підлеглих?

— У таких ситуаціях я навчений керуватися власною концепцією і покладаюся на свої знання та інтуїцію. А ще — працюю з вірою та думками про те, щоб моя команда грала у такий футбол, котрий до вподоби людям, які нас підтримують. Кожен хороший тренер, як і команди, повинен бути особистістю з власним почерком.

— У «Карпати» на посаду головного тренера ви потрапили молодим фахівцем, до того ж, іноземець без досвіду самостійної роботи...

— Не вважаю себе іноземцем. Однак колективний досвід роботи в українському футболі мав, бо працював у запорізькому «Металурзі». Це не менш важливо. Тому сміливо їхав у Львів творити добротну команду. Більше ні про що не думав.

Напрочуд спокійний

— У сезоні 2008/09 ви склали в новій команді тренерський іспит на добре. Показали себе наставником, який не боїться ризикувати і знає шляхи до успіху.,.

— Рік був непростий як для мене, так і для команди. Футболісти втягувались у тренувальний процес поступово. Знайомлячись, ми солідно працювали. Дещо змінили манеру гри. Зробили ставку на атаку. Попри те, що в «Карпатах» не має зірок високого ґатунку, ми намагаємося стати командою-зіркою. Для мене це дуже важливо. Зрештою, я відчув, що ця методика із задоволенням сприймається футболістами, та й керівництво клубу довіряло. Це надихало та додавало впевненості. А моя віра в те, що команда на правильній дорозі, сприяла успішності роботи. Навіть коли щось і не вдавалося, ми боролися за свій стиль.

— Обидва матчі проти ФК «Львів» заслуговують на увагу, бо були непростими. У першій грі «Карпати» поступалися — 0:2 і перемогли — 4:2. Про останній аж страшно згадувати. Сусіди «стояли» над прірвою, ваша ж команда спокійно догравала чемпіонат...

— Ми знали, що ці матчі ввійдуть в історію нашого футболу, але гравці готувалися в спокійній атмосфері. Ніхто на гравців не тиснув. Щоправда, початок був за суперниками, які, на мою думку, так і не повірили, що можуть здобути перемогу. Я в цей час був напрочуд спокійним. Це сприйняли мої хлопці, і команда перетворилася. Ми змінили тактику і фактично почали «роздирати» противника на шматки. «Карпати» перемогли! Це був прекрасний урок і дивовижний поєдинок. Весною стався не менш захоплюючий двобій. Повний стадіон глядачів побачив хороший матч і, сподіваюсь, ми не розчарували свого вболівальника. У грі були голи, великі емоції та перемога «Карпат». Усе інше для нас не мало значення.

— Принагідно, що зараз завадило сусідові повернутися до еліти вітчизняного футболу?

— Не знаю. Бо не так прискіпливо стежив за їхніми виступами. До того ж, виступають вони не у Львові. Хоча ФК «Львів» втратив шанси повернутися до прем'єр-ліги, але ця команда заслуговує добрих слів.

— Матчі-дербі засвідчили, що львівський вболівальник спроможний заповнити чашу «України». Проте трибуни часто залишаються напівпорожніми. Можливо, знаєте рецепт, як привабити глядача на стадіон?

— Знаю, що наш уболівальник може все і навіть більше. Тільки треба захотіти. Рецепт на повний стадіон один: «Успішна гра нашої команди — заповнений стадіон».

«Карпати» повинні боротися за призові місця

—Неозброєним оком видно, що ви ставитеся до футболістів по-батьківськи, демонструєте велику шану до клубу й цінуєте львівського вболівальника. Як вам вдається досягати гармонії у цих питаннях?

— Усе дуже просто. Я є таким, яким мене бачите. Люди, з котрими працюю, відчувають моє ставлення до них. Футболісти — дорослі люди, але для тренера вони, до певної міри, діти. А вболівальники у Львові дуже хороші, компетентні та обізнані в справах команди, люди. Зі свого боку, прагну якомога краще виправдати довіру людей, які мене оточують.

— Уболівальники вас обожнюють...

— Ой, навіть не знаю, що й сказати з цього приводу. Я все таки лише тренер команди, за яку вони вболівають. Ось і весь секрет. Приємно, що користуюся у них популярністю, але не більше.

— Така увага обтяжує чи допомагає?

— У першу чергу, зобов'язує. Довіра і підтримка з боку вболівальників — дуже важливі аспекти тренерської роботи. Це додає впевненості кожному наставнику. Все інше — другорядне.

— Команда, яку очолюєте, двічі в сезоні втрачала очки з «Шахтарем», але брала у «Динамо». Невже така різниця між клубами-лідерами українського футболу?

— Обидва клуби дуже сильні, але жодної прірви між ними не бачу. Проте всьому є пояснення. Перший матч гірникам ми програли, коли арбітр у наші ворота призначив аж три (!) одинадцятиметрових удари. З них два, на мою думку, суперечливі. Не думаю, що моя команда у цій зустрічі погано виступила. Ми намагалися грати в атакувальний футбол, але, тепер гадаю, слід було зіграти від оборони.

Удома, вважаю, що зіграли досить добре. Могли кілька разів відзначитися голевими ударами, але результат знову виявився не на нашу користь. Наприкінці зустрічі, в запалі боротьби, втратили концентрацію й пропустили два м'ячі.

Щодо динамівців, то проти киян ми зіграли вдаліше. У цих матчах було значно цікавіше, і «Карпати», граючи у відкритий футбол, переграли грізного суперника і заслужено взяли свої очки.

— Поєдинок із «Кривбасом» це — нещасливий випадок чи валізовий настрій?

— Команда була налаштована, як і на всі попередні ігри. Тобто дуже відповідально. Про якесь недбальство з нашого боку не варто веcти й мови. Ми дуже хотіли досягти успіху й повинні були перемагати. Бо це була заключна домашня гра. Хлопці прагнули подарувати своїм уболівальникам чергову вікторію. Тим самим віддячити нашим прихильникам за підтримку, яка акумулювалась у високе п'яте місце і здобуття путівки у Лігу Європи. Але... пропустили швидкий гол, а за ним і другий... Одне слово, гра не пішла. Я впевнений, що, якби реалізували свої моменти, то фінальний результат був би на нашу користь. Було прикро, що розчарували. Після завершення матчу керівництво клубу посприяло святковій атмосфері на стадіоні. Були феєрверки, однак наші обличчя радості не випромінювали.

— На загал «зелено-білі» провели сезон рівно. Як вдалося підняти «Карпати» на таку висоту?

— Не думаю, що п'яте місце для «Карпат» якась захмарна висота. Ми згуртувалися, немов родина, і «сімейним» підрядом чесно запрацювали на цей результат. Тому нічого надзвичайного тут я не вбачаю. Сезон ми провели стабільно. Вважаю, що рівно виступали вдома й на виїзді. Однак така хороша команда повинна скеровувати свої погляди на значно вищі місця. Адже у Львова — давні славні традиції, тож, сподіваюся, на прекрасне майбутнє.

— П'яте місце дає змогу команді виступити у Лізі Європи. Це закономірність чи сенсація?

— Думаю, ці порівняння несумісні. Навпаки, сенсацією варто назвати факт, що така команда одинадцять років не брала участі у турнірах подібного рангу. Але, ще раз наголошу, «Карпати» повинні боротися за високі місця, в тому числі, й призові. Це наше кредо.

Зоряний час хлопців із дубля — попереду

— Від солідного підкріплення, мабуть, не відмовитеся. Хто в новому сезоні представлятиме «Карпати»?

— Сподіваюся, що втрат не зазнаємо. Я — прихильник стабільності, але й над підсиленням працюємо.

— Часто можна почути, що команда робить ставку на своїх вихованців. Але вже зараз маємо двох іноземців з «країни кави»... Мабуть, будуть й інші подібні футболісти?

— Вважаю, що в «Карпатах» відбувається планомірна робота над формуванням складу команди. Клуб справді прагне, щоб у команді виступало якомога більше вихованців з наших шкіл. Це — лінія клубу й вона правильна. Однак, на мою думку, наші вихованці ще не готові тягнути віз вищої ліги. Кадрова політика повинна бути виваженою. Тому грають ті, хто відповідає вимогам клубу. Щодо новачків з Бразилії, то вони повинні влитися в наш колектив. Це талановиті гравці. У них хороший потенціал, і вони прагнуть виступати за «Карпати». Тож розраховуємо на їхню допомогу.

— Чемпіонський титул дублерів довів, що Львів має таланти. Однак, на мою думку, клуб не завжди належно використовує талант своїх «зірочок»...

— Знову ж доводиться наголошувати. Не хочу говорити про те, що було, лише зупинюся над тим, що маємо. А маємо ми чимало позитивного. -Голодюк і Ткачук уже в основі. Мартинюк, Габовда і Тарасенко на підході. На Гурського, Гудиму і Фурту, як і на інших кандидатів, — розраховуємо. Повірте на слово — жоден тренер не триматиме без потреби футболіста у запасі. Проте, на мою думку, хлопцям із дубля ще завчасно доручати головні ролі. їхній зоряний час — попереду. Можливо, варто комусь спробувати свої сили в іншому клубі, де б вони мали змогу відчути смак справжнього футболу. Ми працюємо й над цими питаннями. Єдине, що можу порадити молоді: не розчаровуйтесь, а продовжуйте працювати над собою.

Мої методи прості

— У своїй тренерській роботі з кого берете приклад?

— Не можу сказати, що мені досконало відомі принципи роботи Фергюссона, Гвардйоли, Моуріньо чи якогось іншого тренера. Намагаюся стежити за усіма футбольними подіями, аби не пропускати новинок, які помічаю в роботі того чи іншого наставника. Але й своїми знаннями не нехтую. Ось недавно побував у клубі «Боруссія» (Дортмунд). Спілкувався з тренером Юргеном Клопом і звернув увагу на цікаві моменти. Проте я прихильник того, щоб керуватися в роботі власною методикою, яка близька моїм підопічним. Але знання черпати необхідно усім. Це — як читати нову книжку.

— Ви також були в Барселоні, що ж привезли до Львова зі столиці іспанської Каталонй?

— Те саме. Тобто відповідні знання, які даватимуть хороші плоди на львівській землі. Щось побачив нове, а в чомусь переконався, що ми в «Карпатах» маємо на озброєнні такі ж елементи. Знаєте, кожна поїздка у сильний клуб збагачує кожного фахівця новою інформацією й досвідом.

Бо частка набутих знань підсилює тренера.

— Мирон Маркевич теж залюбки їде за кордон, як сам каже, по науку. І ось нині він успішно трудиться в харківському «Металісті» й очолює національну команду України...

— Як бачите, всьому свій час. Я радий за цього наставника й за своїх вихованців, які уже дебютували у складі головної команди країни. Ігор Ощипко провів дещо більше часу, ніж Артем Федецький чи Ігор Худоб'як, але у них всіх все краще попереду. Головне, хлопці прагнуть бути кращими.

— Зараз, особливо серед молодих тренерів, модно вживати вислів «футбольна філософія». Що воно таке?

— Радше за все, це чийсь непродуманий вислів. Не знаю, як можна ототожнювати філософію з футболом. На мою думку, це несумісні поняття. Філософія це — багатогранна наука, а у футболі все значно простіше. Забиваєш голи — перемагаєш, і ти кращий.

Робота журналіста — цікава

— Як ладите з журналістами? Українська преса уїдлива?

— Сподіваюся, що наші відносини хороші. Я людина не конфліктна. Тож усе гаразд. Спілкування з представниками ЗМІ трактую як позаурочну роботу, але без винагороди. Мені справді подобається, як працюють українські журналісти. Мабуть, це не менш цікава робота.

— Білоруські журналісти, мабуть, не дають спокою?

— У цьому питанні українці — вищі. Можливо, через те, що працюю за кордоном, тому білоруські ЗМІ приділяють не так багато уваги моїй персоні.

— У білоруському футболі дедалі більше молодих тренерів...

— Наймолодший і найуспішніший — Віктор Гончаренко, з яким мене доля звела в БАТЕ з Борисова. Вітя дуже добра людина, був хорошим футболістом і став кваліфікованим тренером. На зорі тренерської роботи цей енергійний, але врівноважений наставник буквально кожного розпитував про абетку своєї майбутньої роботи. Отримавши довіру від керівництва клубу, тренер з року на рік «тримає» БАТЕ на чемпіонському троні й зумів вивести команду до групового турніру Ліги чемпіонів. Ми досі дружимо. Нам завжди є про що поговорити.

Уболівальник повинен упізнавати «Карпати» за грою

— У роботі ви нагадуєте Ернеста Юста, під керівництвом якого «Карпати» здобули Кубок СРСР..

— Можливо. На жаль, я цього тренера не знав близько, але читав і чув про нього від людей, з якими він працював багато цікавого і корисного. Так, Ернест Ервінович відзначався рішучістю, але був розважливою і спокійною людиною. Знаю, що дуже добре ставився до футболістів і нав'язав команді неповторний стиль гри. Це вагомі аргументи для кожного наставника. Мені приємно, що між нами є якась тотожність. Хочеться досягти принаймні такого ж результату з цією командою і щоби наш уболівальник упізнавав «Карпати» за стилем гри. Вважаю, що нашій команді під силу позмагатися за Кубок України і це буде значно суттєвіший успіх, аніж п'яте місце.

— Під час презентації копії кришталевої чаші ви несміливо, але прискіпливо придивлялися до цього трофея. Які думки роїлися у вашій голові?

— У принципі, про те й думав... Кожен тренер хоче, аби його команда здобула якомога більше нагород. У тренера Юста одна, але знакова нагорода...

— Ваша команда забиває чи пропускає м'яч: що відчуваєте у цих епізодах?

— У першу чергу, коли пропускаємо, охоплює спортивна злість, але ніколи не розчаровуюсь. Якщо пропустили, то обов'язково повинні забити, аби перемогти. Коли ж мої хлопці реалізовують свій момент — почуття радості бере гору, але реагую помірковано, бо лише фінальний свисток арбітра сповіщає переможця. Бо - що з того, коли твоя команда на один м'яч пропустила більше?

Львів — чудове місто, де мешкають хороші люди

— Ви встигли полюбити місто, в якому працюєте?

— Безперечно, і особливо дороги {сміючись).

— У Львові часті погодні зміни — то дощ, то спека. Це, ймовірно, створює вам клопоти, особливо на тренуваннях?

— Кажуть, до поганого не звикають, але до львівської погоди вже звик. Навіть стараюся не звертати на це уваги. Останні дощі теплі й не тривалі. Тож, сподіваюся, нам не заважатимуть. Проводячи перше тренування, ми, можна сказати, дощу й не помітили, хоча зі спекою — складніше. Але нічого, працюємо.

— ЗМІ, особливо російськомовні, часто-густо «годують» громадян суперечливими відомостями про Львів. Мовляв, тут повсюди — русофоби. Що скажете туристу, який прагне відвідати це історичне місто, але не може перебороти брехливі й нав'язані страхи?

— Справді, такі повідомлення мають місце, але вони не відповідають дійсності. До мене у Львів часто приїздять родичі та знайомі з Росії та Білорусі. Спершу відчувається у них якась непевність, але, пересвідчившись у дружелюбності й толерантності місцевих мешканців, швидко забувають про «погрози» і залишають місто в захопленні. Адже Львів — прекрасне і стародавнє місто, де мешкають хороші люди. Звинувачення — безпідставні.

Я не прихильник емоційних розмов

— Ви належите до тренерів, які не «грають» на публіку і не шукають крайніх...

— Усе, що не має відношення до футболу, для мене — другорядне. Проте не завжди вдається тримати марку.

— Ваш білоруський колега Байдачний, надихаючи своїх підопічних, наводить, як приклад, героїчний бій корейців з італійцями на ЧС 1966 року. Ви щось подібне практикуєте?

— Безперечно, тренери мають свої перевірені аргументи, але я таких прикладів не приводжу, бо не обізнаний з цією історією. Вважаю футболістів дорослими людьми, яких не варто годувати казками з минулого. Треба жити реальним життям. Інакше кажучи, слід тренуватися і вивчати манеру суперника, аби досягати перемог.

— Роздягальня — своєрідна святиня. Чи є там місце «голосним» розмовам?

— Я не прихильник емоційних розмов. Не варто гомоніти одразу після гри. Волію все зважити, а тоді виносити вердикт. Нехай і пізніше, але зауваження необхідно робити тактовно. Буває, що матч не вдалося провести так, як хотілося. І кого тут звинувачувати? Найкраще місце для розборів — перегляд за допомогою відео. Ось тут можна висловити гравцям усі свої побажання і вказати на недоліки.

— І знову копіюєте Юста...

— (Сміючись). Збіг обставин і не більше.

— За будь-яких розкладів на полі, ви продовжуєте випромінювати спокій. А що насправді діється в душі?

— Багато всього, але мусить переважати віра у переможний результат. Решта — все особисте.

— Матч жахів проти запорізького «Металурга» снився?

— Ні. Ні перед грою, ні опісля. Вочевидь, не було такої потреби...

— Цього сезону «ваш» «Рух» (Хожув) ледь не став чемпіоном Польщі. Завадив їм у цьому... білорус Крівец. Чи стежите за командами, в яких виступали?

— Завжди переживаю за своїх. Шкода, що «Рух» програв і втратив шанс у рік свого ювілею (90 років клубу. — Прим. авт.) здобути чемпіонський трон. Можливо, наші дороги зійдуться у Лізі Європи. Та найбільше я радий за Сергія, адже вніс свою частку у його формування як футболіста. Ми знайшли його в Гродно і три роки з ним працювали в Мінську. Хлопець швидко зріс, і вже він — гравець команди Штанге. Тож, сподіваюсь, результат більше, ніж задовільний.

— Ви надто поважна людина. А жартувати вмієте?

— Як кожен із нас, але всьому знаю міру.

— Будь ласка, анекдот від Кононова...

— Ні. Волію слухати, аніж розповідати.

— Що, на вашу думку, прикрашає роботу наставника?

— Результат команди і більше нічого. -

Ставлю на перемоги

— Чимало тренерів вважають, що вони залежні від керівника клубу. Як воно у вас?

— Це колись тренер був залежний. Нині на чільному місці робота: тренуй футболістів і перемагай. Хоча й незалежним тренером бути важко. Завжди знайдуться якісь обставини. Робота у футбольному клубі повинна бути збалансованою за всіма напрямками. Тоді й буде лад.

— Арсен Венгер, як і ви, теж робить ставку на молодь...

— Є у цьому питанні якась тотожність, але у француза значно більше можливостей, «Арсенал», ймовірно, витрачає більше коштів. Відповідно, в складі «канонірів» зібрано кращих гравців, практично з усього світу. У нас — дещо інша ситуація.

— Хтось каже, що поразки загартовують колектив. Скільки в тому правди?

— Я дотримуюся протилежного девізу. Ставлю на перемоги.

— Ви працювали у кількох країнах Європи. Де найоптимальніші умови для тренування команди?

— Усюди — по-різному. Наприклад, «Шериф» у Молдові забезпечений усім, але рівень чемпіонату — не той. Білорусь — краща за багатьма мірками, але фінансування бажає кращого. В Україні також не все просто, хоча тут рівень вищий. Та й коштів ніби більше, але інфраструктура у більшості клубів далеко не зразкова, і це, незважаючи на те, що в країні йде широкомасштабна робота з організації Євро-2012.

— Дитяча школа «Карпати» і львівська футбольна академія вас розчаровують чи задовольняють?

— Звичайно, мене тішить, що працюють такі навчальні заклади. Однак, виникає чимало робочих моментів. Тренерам, які займаються з дітьми, необхідно розвиватися, а діти повинні вчитися на хороших полях. Адже футбол, як і м'яч, не люблять стояти на місці. Львівські діти здебільшого займаються не в кращих умовах. Відповідно важко виховувати таланти. Тож, ще раз наголошу, умови для тренувань бажають кращого.

«Карпати» — це престиж Львова

— Чимало дозвілля ви проводите на майданчиках, де зростає майбутнє покоління «Карпат». Вам приємно витрачати рідкісні хвилини відпочинку саме тут?

— Аякже, адже наші діти це — наше майбутнє і цим треба дорожити. Можливо, не так багато проводжу часу на лоні дитячого футболу, як цього б хотілося. Просто обов'язки зараз інші, але мені цікаво спілкуватися з тренерами, та й з малюками. За кожної нагоди стараюся бути серед них і переймаюсь їхніми проблемами. Адже ми спільними зусиллями напрацьовуємо одну клубну піраміду.

Однак мене зараз більше турбує інше питання. Наш клуб здобув право виступити у єврокубку, а наша молода зміна стала чемпіонами України. На «Карпати» почала дивитися вся Україна по-іншому, з шаною. Хочеться, щоб і міська влада звернула більшу увагу на «Карпати». Адже клуб з такими традиціями повинен жити й розвиватися у значно кращих умовах. Невже ніхто з керівництва міста не бачив тренувальних баз закордонних клубів? Мені дивно. Адже клубу конче потрібна нова матеріально-технічна база. Однак влада міста й оком не повела у бік футбольного клубу, аби «Карпати» тренувалися у кращих умовах. Це, на мою думку, неправильно. Дуже прикро, що переважає байдужість. Що б там не казали, але саме «Карпати», а не «Шахтар» чи «Динамо», представлятимуть Львів на міжнародній арені. Не хочу говорити, що нас результат підніс. Просто місто мусить сприяти клубу розвиватися у хороших умовах, а не стояти осторонь. Поки тренуватиму «Карпати», то ця команда не збирається зупинятися на п'ятому місці.

— Принагідно, зазначу, що керівництво «Карпат», зі свого боку, ініціює чимало проектів, проте не знаходить порозуміння...

— Не хочеться заглиблюватися в суть справи, але я переконаний, що ситуація повинна змінитися на краще. Адже «Карпати» це — престиж Львова.

Не люблю прогнозів, волію хороший футбол

— Попри перерву в чемпіонаті, ви весь — в роботі. КОЛИ у відпустку?

— Пізніше. Зараз робоча пора, а для мене це значно важливіше.

— Як сім'я сприймає вашу зайнятість?

— Із розумінням. Моя дружина і донька — поруч. Тож мої найближчі уже звиклися з тим, що я весь в роботі. До речі, в мене ще рік діятиме чинний контракт із «Карпатами». Тобто з командою, без якої я себе не мислю. Я належу до тих людей, які дорожать своїм ім'ям і робочим місцем.

— Україна і Білорусь «відклали» свою участь у ЧС, мабуть, до 2014 року. Хто із учасників нинішнього чемпіонату в ПАР спроможний на перемогу на футбольному ярмарку?

— Претендентів достатньо. Головні, — традиційно, Бразилія, Іспанія та Німеччина. Голландія з Італією можуть утрутитись у суперечку. Та мене найбільше цікавить Аргентина з тренером Марадоною і таким підбором футболістів. Проте, я не люблю прогнозів, волію хороший футбол подивитися.

— У Львові багато галасу довкола теми Євро-2012...

— А мені б хотілося, щоб у цьому напрямку було більше роботи.

ДОВІДКА «УФ»

КОНОНОВ Олег Георгійович.

Народився 23.03.1966 р. в місті Курськ (Росія). Зріст 183 см, вага 76 кг. Вихованець курського футболу. Перші тренери — Сергій В'ялих і Валерій Шигляков. Захисник/півзахисник. Виступав за команди «Іскра» (Смоленськ, Росія) (дублери) 1984 р. (13/1), «Дніпро» (Могильов, Білорусь) 1986/88 рр. (70/8), «Зоря» (Ворошиловград) 1989 р. (8/0), КІМ (Вітебськ, Білорусь), ФК «Вітебськ» 1989/92 рр. (101/9), «Двіна» (Вітебськ, Білорусь) 1994 р. (11/0), «Рух» (Хожув, Польща) 1995 р. (3/0), «Нафтан» (Новополоцьк, Білорусь) 1996/97 рр. (59/3), «Торпедо» (Мінськ, Білорусь) 1998/99 рр. {31/9), БАТЕ (Борисов) 2000. Майстер спорту Білорусі з 1999 року. Тренерська робота: дитяча школа в Ізраїлі, «Торпедо» (Мінськ) 2000/2002 рр., «Локомотив» (Мінськ) 2003 р., «Металург» (Запоріжжя) 2004 р. Керував юнацькою академією «Шериф» (Тирасполь, Молдова) 2005/08 рр. Із 23 травня 2008 р. в КПФ «Карпати» (Львів).


Топ клубов мира



Топ игроков



Лучшие сборные

© Сайт про Олега Кононова - при публикации на вашем сайте наших материалов прямая ссылка обязательна!