###Ігор Худоб’як: "Кононов змінив мій футбольний світогляд повністю" ###

Він – капітан, лідер, жива легенда сучасних «Карпат». Фактично, нема нині у Львові гравця більш популярного, ніж Худоб'як. Через те наша зустріч через добу після матчу «зелено-білих» з динамівцями розпочалася трохи несподівано. В мить, коли кореспондент UA-Футболу вітався з Ігорем, з-за спини почув жіночий голос: «Ой, подивися, яка гарна дівчинка!» Дівчинка, котра привернула увагу двох львів'янок – п'ятирічна Даринка Худоб'як, котру тато любить понад усе і з якою, прогулюючись однією з перших теплих днин вуличками Львова, капітан «Карпат» прийшов на зустріч. Під час розмови переконуюся, що Худоб'як – дуже турботливий батько, котрий з увагою ставиться до кожного прохання доньки.

- Ігоре, мабуть, зазвичай, коли вдається вийти з рідними на прогулянку, увагу частіше звертають на вас. Така увага не відволікає?

- Останнім часом вже спокійніше. В часи, коли ми грали в Лізі Європи, прогулянки були не такими затишними, бо впізнавало мене чимало людей, більшість з них хотіли сфотографуватися. Зараз трохи легше.

- Згідно статистики ви приблизилися до карпатівських зірок 60-70-х, тобто вже увійшли до числа найвідоміших футболістів в історії клубу. Колись, у дитинстві мали улюблених футболістів серед гравців «Карпат»?

- Найбільше мені запам'яталися ті роки, коли львів'яни під керівництвом Мирона Маркевича посіли третє місце в чемпіонаті України-1997/1998. Тоді дуже імпонувала гра воротаря Богдана Стронцицького. Пізніше, коли прийшов у «Карпати», він у нас був тренером воротарів. Також ми разом працювали у івано-франківському «Спартаку». Окрім того, з тих часів запам'яталися дії нападників Івана Гецка та Олександра Паляниці. Толочко, Мізін, Беньо...- Зрештою, тоді «Карпати» були рівноцінно вкомплектованими в усіх лініях, на увагу заслуговував ледь не кожен гравець.

- Але читав, що вболівали ви в той час за «Динамо»...-

- Звичайно. Тоді, мабуть, вся Україна вболівала за «Динамо». При Лобановському у Києві була така команда, яку не можна було не підтримувати.

- У «Карпати» з рідного Івано-Франківська ви у своїх 20 перейшли сім років тому. Чи мали інші варіанти для продовження кар'єри?

- Важко сказати, адже на той час у мене не було агентів чи людей, які б займалися моїм працевлаштуванням. «Карпати», то, напевно, був перший варіант. Не дивлячись на те, що львів'яни тоді так само, як і «Спартак», виступали у першій лізі, сприймав цей перехід як крок уперед, адже розумів, що Львів надовго без Вищої ліги залишатися не може. До того ж, у «Спартаку» тоді існували певні проблеми. Іншими словами, завдання перед командами стояли зовсім різні. До того ж «Карпати», запрошуючи мене, були наполегливими і продемонстрували, що вони хочуть бачити мене у своєму складі. Мабуть, через це я досі тут.

- Кажуть, що та група, в якій ви навчалися в Івано-Франківську, була особливо талановитою. Слідкуєте за долею тих, з ким тоді розпочинали футбольний шлях?

- Намагаюся. У нас у школі-інтернаті №1 був футбольний клас, в який входило приблизно 20 учнів. Ярослав Годзюр, з яким сиділи за однією партою, нині основний воротар грозненського «Терека». Стьопа Боргун тривалий час виступав у складі дніпродзержинської «Сталі» в першій лізі. Віктор Яневич нині грає у другій лізі за тернопільську «Ниву». Решта виступають на першість Івано-Франківської області. Може, за кимось не встежив і він знову опинився в друголіговій команді.

- У сучасному футболі класичних плей-мейкерів, яким ви є, залишилося вкрай мало. В Україні таких гравців взагалі одиниці. Можна сказати, що творче начало у вас від Бога?

- Змалку творчим гравцем не був. У «Карпати» я прийшов крайнім півоборонцем. В принципі, в сучасному футболі такої позиції, яка донедавна була модною, вже теж немає. Також, діяв як фланговий, лінійний нападник. Так виступав доти, доки «Карпати» не очолив Олег Кононов. Сам Олег Георгійович перевів мене у центр і надав атакувальні функції.

- Але до Кононова в «Карпатах» ще треба було залишитися. Згодні, що вам пощастило опинитися в команді саме в той момент, коли керівництво клубу позначило курс на омолодження і українізацію складу, й, відповідно, у молодих гравців з'явився шанс себе проявити. Нині талановитим хлопцям пробитися в основу «Карпат» значно важче...-

- Ніколи над цим питанням не задумувався, але, мабуть, ви праві. І доля була прихильною, і тренери в мене повірили. Мені дали шанс і я ним скористався.

- В перший же для вас сезон першолігові «Карпати» вибили з Кубка «Шахтар»...-

- Я тоді був зовсім молодим і для мене такі матчі були радше нагодою проявити власні амбіції, показати, що ми теж вміємо грати не гірше команд вищої ліги. Наша команда тоді володіла неперевершеною енергетикою, кожен гравець мав велике бажання. Усі ми були молодими і проявляли величезну самовіддачу. Не знаю, була то психологія, тактика, в ті роки я про це ще не думав. Бачили суперника і намагалися його переграти.

- В той час командою керував Юрій Дячук-Ставицький, про професійні риси якого доводиться чути абсолютно протилежні за своїм характером відгуки...-

- Говорити можна різне, але маємо факт: саме під керівництвом Юрія Михайловича «Карпати» повернулися до вищої ліги і саме він зумів створити колектив, яким ми змогли закріпитися в елітному дивізіоні. На мою думку, Дячук-Ставицький хороший тренер і найперше – дуже сильний мотиватор. Він завжди може налаштувати команду, підібрати такі слова, які додають характеру.

- В Олександра Іщенка трохи інші методи і підходи. Мабуть, найважче з Олександром Олексійовичем було на зимових зборах...-

- Працювати було справді важче, але результати цієї роботи ми відчули відразу, бо були добре готовими фізично. Працювали ми дуже багато. На першому зборі в Трускавці практикувалися навіть триразові тренування. Було незвично, але добре розумів, що ця робота корисна.

- Іщенко давав зрозуміти, що не зовсім розділяє бажання президента клубу сповідувати атакувальний футбол. Мовляв, для такого стилю треба мати відповідного класу виконавців...-

- Ми цієї «внутрішньої боротьби» тренера не відчували. З точки зору футболістів робота Іщенка виглядала цілісною і мала чітко визначений напрямок. Олександр Олексійович, звісно, як і кожен тренер, мав свою думку і від своєї тренерської філософії, мабуть, не відійшов. Але «Карпати» здавна сповідують атакувальний стиль і від цього нікуди не втечеш.

- Коли «Карпати» у 2007-му програли з рахунком 3:7 у Києві «Динамо», ця клубна філософія виглядала утопічною...-

- Там була зовсім інша ситуація. Важко пригадати всі деталі, але чітко пам'ятаю, що перед грою ми домовилися грати у відкритий футбол. Навіть не знаю, чому було таке рішення. Власне, той матч показав, що на зустрічних курсах з такими командами нам грати ще зарано.

- Багато хто вважає, що для Іщенка той матч з точки зору роботи в «Карпатах» був визначальним. Олександр Олексійович пішов, а його місце зайняла людина, в роботі якої важливе місце займають особисті стосунки з футболістами...-

- Валерій Яремченко? Він дуже добра, порядна людина. При Валерії Івановичі теоретичних занять багато не було, зате традиційними були ліричні зустрічі, які впливали на психологічний мікроклімат в команді. Тренер ставився до нас дуже по-доброму, бачив у нас не лише футболістів, а й людей. Навіть сказав би, що Яремченко ставився до нас лагідно. Не знаю, може йому, щоб кричати на нас, не вистачало здоров'я. А для нас, молодих, треба використовувати батога і постійно спрямовувати на правильну дорогу.

- Яремченко, як і Іщенко, відпрацювали у Львові лише по сезону...-

- Згоден, що для того, щоб проявити себе, цього часу недостатньо. То не я видумав, що тренерам для реалізації своїх ідей треба кілька років. Добре тим тренерам, яким той час дають. Схильний вважати, що змінювати щось треба лише тоді, коли тренер сам каже, що роботи він продовжувати не хоче або не може.

- На місце аксакалів українського тренерського цеху прийшов молодий Олег Кононов. Від нього вдалося почути, що попервах йому довелося завойовувати в очах футболістів «Карпат» авторитет...- На декого навіть впливати з допомогою жорстких заходів.

- У мене точно ставлення до Олега Георгійовича відразу було максимально поважним. Зрештою, як і до тих тренерів, які працювали до нього. На мою думку, раз людині довірили таку посаду, значить вона заслуговує її займати.

- При Кононові команда почала змінюватися на очах...-

- З приходом Олега Георгійовича в «Карпатах» змінилося майже все. Він перевернув наш футбольний світогляд. До Кононова ми працювали за старими, есесерівськими методиками. Олегт Георгійович прищепив нам європейську футбольну філософію. При ньому ми почали грати за схемою 4 -3 -3. Та й підхід до справи загалом став європейським, включаючи як футбольні моменти, так і побут. Скажімо, ми сильно здивувалися, коли у нас брали кров, щоб дізнатися, які продукти нам підходять, а які ні.

- Кононов – жорсткий тренер?

- Він не жорсткіший за того ж Іщенка, але в нього чіткіше сформульовані дисциплінарні моменти.

- Тобто, той батіг, якого не вистачало Яремченку, з'явився?

- Безперечно. Ми чітко розуміли, що можна, а що ні. При цьому не можу сказати, що при потребі з Олегом Георгійовичем не можна було порозмовляти. Він завжди нам казав, щоб, коли є потреба, зверталися до нього. Разом з тим, необхідна дистанція, яка має бути між тренером і гравцем, завжди існувала.

- Наскільки легко ви особисто сприйняли ігрові вимоги Кононова?

- Розуміння того, чого вимагає від мене тренер, з'явилося відразу, адже ми провели чимало теоретичних занять. Проте втілити задумки на практиці виявилося не так просто, як здавалося після теорії. Й, мабуть, той рік, впродовж якого хороші матчі у нас чередувалися з невдалими і навіть провальними, був витрачений на звикання до нової футбольної філософії.

- Зізнайтеся, завжди вірили, що обраний тренером шлях правильний?

- Сумніви якщо й існували, то на початку другого року роботи Кононова, коли перед нами поставили завдання виходу до Ліги Європи. Але після перших трьох-п'яти матчів з'явилося розуміння, що те, що планували в міжсезоння, виконати вдасться.

- Ті «Карпати» були колективом не тільки на футбольному полі?

- За всі ті роки, впродовж яких я виступаю за «Карпати», той колектив був найкращим. В усіх розуміннях. І це була одна з найвагоміших складових нашого успіху. Звісно, основна заслуга в цьому належить Олегу Георгійовичу, бо футболістів під власне бачення футболу підбирав саме він. Мікроклімат всередині колективу створювався вже потім.

- Як в команді ставилися до того, що гру кононівських «Карпат» порівнювали з «Барселоною»?

- Мені особисто було приємно. Тренери справді демонстрували нам чимало моментів з гри «Барселони» і намагалися прищеплювати команді такий стиль. Крім того, нам радили дивитися матчі за участю каталонців.

- В дебютних перемогах «Карпат» у Лізі Європи над ісландським «Рейк'явіком» чи грузинським «Зестафоні», на перший погляд, немає нічого дивного. Проте так історично склалося, що крім на той час ще двох українських топ-команд решта регулярно мали проблеми з проходженням перших раундів єврокубків навіть у зустрічах з такими суперниками...-

- То вже, напевно, була психологія нашої команди. Пробившись у Лігу Європи, ми вже не зважали на суперника, а орієнтувалися на власну гру. Кожен з нас знав, що має робити на футбольному полі. Ця впевненість у власних силах дуже сприятливо позначалася на власній грі.